Kolo

провал реформ в Грузии

Помню еще как 4-5 лет назад спорил с одним либерально-"продвинутым" товарищем, что реформы Саакашвили держатся исключительно на его воле и способностях, а также на его окружении. Что роль самого грузинского постсовкового общества, проросшего криминалом и коррупцией не очень значительна. Не станет Мишико и все покатится к чертовой бабушке. Либеральчик настаивал на том, что реформы в Грузии "носят необратимый характер" и бла-бла-бла...
Да не тут-то было. Совсем недавно случилось так как я предсказывал в том многолетнем споре.
http://rln.fm/arhiv/politics/foreigner/942-v-gruzii-nachalis-politicheskie-aresty.html

К сожалению реформы десоветизации этой страны не закрепились должным образом. Чтобы совок полностью выветрился нужно прежде всего десоветизировать само общество, а покуда оно не готово, то подобные реформы и преобразования могут держаться только на "штыках" и при обильной помощи извне.
helm

Українські вікінги

Дивізія СС “Вікінг” стала першою дивізією Ваффен-СС, що прийняла під свої бойові прапори іноземців. Там воювали українці, фламандці, голландці, валійці, датчани, норвежці, фіни, естонці… Українці були одними з перших іноземців, що добровільно вступили в дивізію.

Українські вояки з’явилися у “Вікінґу” ще в 1939 році. Це були українські втікачі, що скористалися з німецько-радянського договору щодо обміну населенням. Німецька адміністрація відбирала молодих хлопців, переважно блондинів, зростом щонайменше 175 см, і відправляла їх до елітних відділів СС. Українців приймали навіть якщо вони ще не дістали громадянства Рейху. Українці увійшли до складу батальйонів дивізії “Вікінґ”: переважно панцер-гренадерських полків “Germania” і “Westland”. Більшість українських вояків опинилася в піхоті, а деякі – в артилерійських, протитанкових, зв’язкових та допоміжних частинах цих полків.
У 1941 році, коли дивізія “Вікінґ” вступила на українські землі, її ряди знову поповнилися українцями. Тоді голова Львівського СД Кольф проводив секретні расові дослідження, результатом яких українців Західної України, а особливо Галичини, Поділля і Покуття визнали “расово чистими арійцями”. Це відкрило українцям доступ до найбільш елітних частин німецького війська. Коли оголосили набір добровольців – відразу зголосилося понад 2 тисячі юнаків. Частину їх влили до дивізії “Вікінґ”, а решту – до інших дивізій СС.
В боях з Червоною Армією дивізія “Вікінґ” діяла на південній ділянці фронту: Тернопіль, Житомир, Черкаси, Сталіно. З кінця 41-го до весни 42-го вела оборонні бої по річці Дон і Міус. З липня по листопад воювала на Кавказі, на початку 43-го повернулася в Ростов. З березня по вересень 43-го вела оборонні бої в Україні, брала участь в боях за Харків. Потрапивши в оточення під Черкасами, дивізія втратила половину особового складу. В жовтні 43-го була переформована в моторизовану дивізію СС. Після доукомплектування, воювала в Польщі, а в кінці 44-го була направлена в Угорщину, де брала участь в наступі на Будапешт.
Українським добровольцям довелося вести тяжкі бої з червоноармійцями в районі Модлін-Леґіоново, де втратили близько 200 чоловік загиблими і пораненими. 4 листопада 1944 року командир дивізії “Вікінґ”, штандартенфюрер СС Ульріх видав окремий наказ-подяку до українських добровольців. На цьому українських “вікінгів” перевели до складу дивізії СС “Галичина”. Бойовий шлях дивізії СС “Вікінґ” закінчився 5 травня 1945 року.
(c) vk.com/club34686812
Kolo

(no subject)

4 листопада в москалів державне свято: день визволення Москви від нас і поляків у 1612 році.
Вони так не хотіли коритися слов'янам, що згодом 200 років жили під німцями (після Петра всі їхні царі й майже всі цариці були чистокровними німцями).
Святкуючи таке державне свято, вони мають колимське нахабство розповідати нам за братерство та слов'янську єдність.
(с) не мое, але влучно
helm

Исповедь ветерана "за что воевали"



Умер 87-летний ветеран 2-й Гражданской(а не великой отечественной) Войны Жеглов Павел Андреевич. Но внимание журналистов, привлекла не сама смерть старика. А то, что после его кончины был найден его дневник, вернее сказать записка, которую он писал около недели.
В записке Павел делиться своими мыслями по поводу войны и политики тех времен.

"Сегодня всех парней, и мужчин из нашей деревни под Минском перебросили на фронт, ближе к Польше. Сказали, что мы будем воевать против Немцев, которые продвигаются в сторону Столицы с Юго-Востока. Честно говоря, мы все боялись, и никто не хотел сражаться, но на все наши обращения старшие отвечали, что если мы не будем делать того, чего они хотят, нас расстреляют прямо здесь, как изменников родины. Как я прошел всю войну, я опишу позже, вначале я хочу рассказать вам о главном.
Большинство ребят моего возраста хотели сдаться, они были против войны с Германией, все были уверены, что им нечего не грозит, Фашистам нужны были евреи, против славян они нечего не имели, если бы те не сопротивлялись. Но Сталин боялся, боялся потерять власть, боялся быть убитым, он ведь не был славянином. По крайней мере тогда у нас ходили такие разговоры.
Гитлер был шансом всего человечества перейти на новый уровень счастливой жизни, методы возможно были не идеальны, но цель оправдывала средства.
Сегодня уже времена коммунизма прошли, и я могу заявить, что я не горжусь тем, что я ветеран, более того мне стыдно за это. Я хотел бы совсем другого исхода войны. Вы спросите почему я не заявил о этом раньше? В советские времена меня бы попросту расстреляли или сослали в Сибирь. Позже я привык к почету, с которым ко мне относились люди, мне это даже нравилось. Но сейчас я уже очень стар, и я не хочу уйти на тот свет, с такой ложью."
flag_prav

70 років УПА


Позавчера был на "марше Борьбы" в честь 70-летия УПА. Народу было так много, что не протолкнуться. Не меньше 25-30 тыс. Но вот известные своей "объективностью" телеканалы напрочь проигнорировали такое массовое и резонансное событие. До сих пор трудно найти какой-либо вменяемый ролик про это мероприятие. Зато "красному первомаю" с главным комунякой петькой симоненко некоторые центральные телеканалы включали... прямой эфир.
Освещение єтих двух событий года очень ярко иллюстрирует оккупационный характер нынешней власти в Украине
flag_prav

Міф о "вєлікой пабєдє"

Ось як про це писав пітерський фронтовик-кулеметник, пізніше – професор мистецтвознавства Ніколай Нікулін: «Ті, хто на передовій – не жильці. Вони приречені. Порятунок їм – лише поранення. Ті, хто в тилу, залишаться живі, якщо їх не переведуть вперед, коли вичерпаються лави наступаючих. Вони залишаться живі, повернуться додому і з часом складуть основу організацій ветеранів. Відростять животи, обзаведуться лисинами, прикрасять груди пам’ятними медалями, орденами і будуть розповідати, як героїчно вони воювали, як розгромили Гітлера. І самі в це повірять!» А в Україні до цієї публіки додасться чимало тих, хто свої ордени та військові звання здобув не на війні з Гітлером, а на війні з українським народом – адже законодавство України зараховує до «учасників війни» й тих, хто по 1954 рік включно у лавах внутрішніх військ чи підрозділів МҐБ воював з «українськими буржуазними націоналістами». Ці люди сьогодні мають і значно молодший вік, і значно краще здоров’я, ніж справжні ветерани Другої світової, яким у більшості вже за 85 та які не лікувалися у чекістських санаторіях…

http://tyzhden.ua/Society/49631
галушки полтавские

(no subject)

flag_prav

О так называемом празднике 23февраля

За пару дней удалось собрать уникальную коллекцию отговорок и толкований тех, кто считает эту дату неким праздником. Для любителей поиска повода опрокинуть лишний раз чарку и вымутить "подарок" понятно - "день защитника отечества" или "день мужчин". Ну и то, что в в 1999 году этот день "правительство сделало официальным". Правда когда спрашиваешь, какого именно отечества и защитников ли, то адепты культа начинают лукавить - "ну без привязок к датам и армиям". Как же без привязок? Всякий праздник имеет за собой основу закрепленую за тем или иным событием, несущим той или иной смысл. "ну, так сложилось исторически!" Как? вы знаете что было на самом деле? "ну уже не важно, что было, важно что мы это по традиции отмечаем". Что отмечаете? "день защитника отечества". Какого и чьего? "нашего!" Вашего, конкретнее? "Ну наши же деды воевали" За что воевали? "за Родину, с фашистами!" А 23.02.1918 причем тогда, к какой "родине" относится? "ну мы же тогда в одной стране жили" В какой и добровольно ли?
И тут начинает из адепта культа брызгать фекальными массами затаившийся в сознании совок - и "дедывоевали", и "история общая" и "я родился в ссср" или "мои родители родились в ссср" и "мой дед служил, а чо?" и так далее.
Другие даты, такие как ДР УПА (14 октября) или память погибшим в боях под Крутами с большевиками студентов-украинцев они и не знают, не хотят знать или относятся (как копнуть) крайне негативно или украинофобски (совок по своей сути не может не быть украинофобом).
Как бы там ни было, но дата 23.02 являет из себя лакмусовую бумажнку на качество общества, не важно по какому критерию - или от невежества и способа найти повода опрокинуть рюмку, или от нежелания знать историю и думать головой или же от затавившегося в сознании фантома совка, который, к сожалению, передается по наследству, зачастую (среди отмечальщиков достаточно людей, родившихся после 1991 года). Такой процент манкуртов, людей без национального и гражданского сознания довольно таки высок.
И все эти люди искренне удивляются, отчего такая власть на дворе, отчего беспредел в стране, сетуют на тот же совок и то, что "жизнь не удалась".

Ровно также этот праздник является абсурдным и для самих россиян - разве не подверглись русские террору, чьими рукми была армия? Разве не травила эта армия тамбовских крестьян газом и не обстреливала из артилерии? Разве на штыках этой армии не держался тот самый режим, от которого сами русские потеряли миллионы своих соотечественников?